Ділова гра для соціальних педагогів "Самоосвіта: необхідність чи самоціль?"

Вчитель живе доти, поки він вчиться,

як тільки він перестає вчитися,

в ньому вмирає вчитель.

К. Д. Ушинський

Мета: ознайомити учасників ділової гри з поняттям «самоосвіти», її складовими та напрямками; обґрунтувати зміст самоосвітньої діяльності вчителя.

Методи роботи: розповідь, евристична бесіда, робота в групах, аналіз, синтез.

Обладнання:додаткова література, комп'ютер, мультимедійна установка, роздавальний матеріал (папір А4, олівці, ручка).

ХІД ДІЛОВОЇ ГРИ

Перший етап.

Організаційний момент, мотивація (до 5 хв). Оголошуються мета ділової гри та її місце в загальній темі «Самоосвіта».

Удосконалення рівня професійної компетентності – один з основних напрямків реформування системи освіти. Головні нормативно-правові документи Міністерства освіти і науки України свідчать:
    «Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру». (Закон України «Про освіту»)

«Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників, їх професійне самовдосконалення – важлива умова модернізації освіти». (Національна доктрина розвитку освіти)

Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів. Виходячи з цього, головними завданнями методичних служб стали питання стимулювання самоосвіти й саморозвитку педагогічних кадрів та надання своєчасної методичної допомоги з даного напрямку. Основним напрямком удосконалення рівня професійної компетентності вчителів є професійне самовдосконалення шляхом цілеспрямованої самоосвітньої діяльності.

Аналіз планів самоосвітньої діяльності вчителів свідчить, що більша частина педагогів не мають системи планування, зорієнтованої на досягнення кінцевих якісних результатів.

Таким чином, можна зробити висновок, що виникає потреба в досконалій організації та управлінні самоосвітньою діяльністю педагогів. Педагогічні працівники повинні бути здатні до постійного самовдосконалення, орієнтованого на відповідність вимогам сьогодення. Визначені завдання вирішуються через систему методичної роботи. Завдяки моніторингу особистої педагогічної діяльності відбувається накопичення інформації про рівень якості самоосвіти педагога. Таким чином, у кожного педагога з'являється можливість прогнозувати та моделювати особистий розвиток, забезпечуючи безперервне професійне зростання.
    Другий етап (20-25 хв). Засвоєння нової навчальної інформації

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів.

Суть самоосвіти полягає в оволодінні технікою і культурою розумової праці, умінні долати проблеми, самостійно працювати не тільки над особистісним самовдосконаленням, але і професійним.

Самоосвіта вчителя є основною формою підвищення професійної педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи.
     Механізм самоосвіти – це самоформатування. Самоосвіта – це усвідомлений рух від:

    Н.В. Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох «само-»:

• самооцінка – вміння оцінювати свої можливості;
• самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей;
• самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, у суспільстві, усвідомити свої інтереси;
• самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність;
• самореалізація – реалізація особистістю своїх можливостей;
• самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи;
• самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність;
• саморозвиток – результат самоосвіти.

Принципи самоосвіти вчителя

1.     Принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності).

2.     Принцип діяльності (практична спрямованість роботи).

3.     Принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).

4.     Принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).

5.     Принцип самоорганізації (здатність особистості раціонально організовувати свою діяльність).

Всі форми самоосвіти можна умовно поділити на дві групи: індивідуальна і групова. В індивідуальній формі ініціатором є сам педагог, але керівники методичних та адміністративних структур можуть ініціювати і стимулювати цей процес. Групова форма у вигляді діяльності методичного об'єднання, семінарів, практикумів, курсів підвищення кваліфікації забезпечує зворотний зв'язок між результатами індивідуального самоосвіти і самим педагогом.

Проаналізуємо найбільш часто використовувані форми організації самоосвіти, відзначивши їх переваги і недоліки.

1 . Курсова підготовка в інститутах підвищення кваліфікації.

Головне достоїнство такої форми самоосвіти - можливість отримання кваліфікованої допомоги від фахівця - викладача , а також можливість обміну досвідом між колегами.

недоліки:

• епізодичність проходження курсів ;

• час проведення - в навчальний період, що спричиняє великі зміни в режимі роботи всього навчального закладу;

• якість лекційного матеріалу, яке часто залишає бажати кращого, оскільки немає серйозного вивчення потреб педагогів і диференціації з урахуванням потенціалу слухачів.

2 . Отримання другої вищої освіти або другої спеціальності.

Головні переваги такої форми самоосвіти:

• можливість вибудовувати індивідуальну траєкторію освіти, т. я. структура більшості програм має модульний характер: одні обов'язкові для вивчення, інші припускають індивідуальний вибір;

недоліки:

• брак у педагогів вільного часу;

• дорожнеча навчання.

3 . Дистанційні курси підвищення кваліфікації, конференції, семінари, олімпіади та конкурси.

Головні переваги такої форми самоосвіти:

• можливість пройти їх у зручний для педагогів час;

• можливість вибору теми по цікавлять і найбільш актуальним для конкретного педагога питань.

недоліки:

• частіше дистанційні курси проводяться на платній основі;

• документи, що підтверджують факт проходження дистанційного навчання, найчастіше не мають юридичної сили, тобто їх не враховують при проведенні чергової атестації .

4 . Індивідуальна робота з самоосвіти може включати в себе:

• науково - дослідну роботу з певної проблеми, теми;

• відвідування бібліотек, вивчення науково - методичної та навчальної літератури;

• участь у педагогічних радах, науково - методичних об'єднаннях;

• відвідування уроків колег, обмін думками з питань організації занять, змісту навчання, методів викладання;

• теоретичну розробку та практичну апробацію різних форм уроків, позакласних заходів і навчальних матеріалів .

5 . Мережеві педагогічні спільноти - нова форма організації самоосвіти педагогів.

Мережеве педагогічне співтовариство - це інтернет - ресурс, створений для спілкування однодумців, педагогів різних регіонів нашої країни, бажаючих поділитися досвідом, посперечатися, розповісти про себе, дізнатися потрібну інформацію.

Мережеве співтовариство відкриває перед педагогами наступні можливості:

• використання відкритих, безкоштовних і вільних електронних ресурсів;

• самостійне створення мережевого навчального змісту ;

• освоєння інформаційних концепцій, знань і навичок;

• спостереження за діяльністю учасників спільноти.

Головні переваги цієї форми самоосвіти :

• обмін досвідом здійснюється між педагогами - практиками;

• методична допомога є персональною та адресної;

• попросити і отримати консультацію можна у зручний для педагога час.

 Основні методи самоосвіти :

• самостійне вивчення науково - педагогічної літератури та методичних рекомендацій;

• участь у всіх формах методичної роботи;

• вивчення передового педагогічного досвіду, накопиченого в системі освіти;

• взаємовідвідування уроків, участь у розборі відкритих уроків;

• аналіз своєї роботи та її результатів;

• розробка матеріалів з комплексного методичного забезпечення підготовка методичних матеріалів, доповідей, лекції  т. д.

Суть процесу самоосвіти полягає в тому, що педагог самостійно видобуває знання з різних джерел, використовує ці знання в професійній діяльності, розвитку особистості і власної життєдіяльності. Які ж ці джерела самоосвіти :

• телебачення;

• газети, журнали;

• література ( методична, науково - популярна, публіцистична, художня та ін);

• Інтернет;

• відео , аудіо інформація на різних носіях;

• платні курси;

• семінари та конференції;

• майстер- класи;

• заходи з обміну досвідом;

• курси підвищення кваліфікації ;

• подорожі .

У загальному випадку, всі джерела діляться на джерела знань, що сприяють особистісному зростанню , і джерела , що сприяють професійному зростанню, але вони можуть сприяти і того й іншого одночасно.

 Схема 1. Основні компоненти самоосвітньої діяльності

     Стартовий інтелектуальний потенціал – певний обсяг знань, умінь та навичок набутих вчителем. При постійному саморозвитку вчителя постійно удосконалюється рівень інтелектуальної компетентності вчителя, а саме:

• стан науково-теоретичної підготовки;
• стан психолого-педагогічної підготовки;
• стан методичної підготовки;
• стан технологічної підготовки.

     Під мотивацією формування безперервної самоосвіти розуміють сукупність внутрішніх та зовнішніх сил, які збуджують педагога до діяльності та надають певного смислу. Мотиви формування безперервної освіти дуже різноманітні. Серед них частіше зустрічаються:

• прагнення до постійного самовдосконалення;
• прагнення до самовираження;
• прагнення до самореалізації та самоствердження особистості;
• професійне зростання;
• розширення кругозору;
• підвищення рівня розвитку усіх видів компетентностей;
• наявність пізнавальної зацікавленості;
• створення позитивного іміджу серед учнів, батьків, колег;
• підвищення кваліфікаційної категорії під час атестації;
• підвищення особистого рейтингу на різних рівнях підпорядкування.

     Навички самостійного оволодіння знаннями – це навички, набуті людиною на підставі власних психофізіологічних особливостей та удосконалені у процесі життєдіяльності: читання; слухання; спостереження; експеримент.
     Уміння розумової діяльності: чуттєве пізнання; техніка мислення; вибір проблем та шляхів рішення.

Уміння самоорганізації пізнавальної діяльності – це вибір джерел пізнання: вибір форм самоосвіти; планування; організація робочого місця; самоорганізація; самоаналіз; самоконтроль.

Основним із засобів підвищення професійної компетентності вчителя може бути програма педагогічного самоменеджменту на підставі рефлексії особистісної діяльності та моніторингу профзростання. Головною метою програми є всебічний розвиток особистості педагога для подальшого забезпечення оптимальних умов для навчання та виховання учнів.

Основні завдання програми:

1.     Виявлення особистісного рівня професійної компетенції на підставі самодіагностики.

2.     Раціональне планування самоосвітньої діяльності з урахуванням основних напрямків розвитку освіти.

3.     Досконала організація самоосвітньої діяльності та участь у різноманітних формах методичної роботи.

4.     Проведення моніторингу професійного зростання.

5.     Узагальнення досвіду роботи за результатами роботи над самоосвітньою темою.

Прогнозовані очікувані результати:

1.Розвиток усіх типів рефлексії.

2.Підвищення загального рівня професійної майстерності вчителя.

2.1.Підвищення рівня професійної підготовки.

2.2.Покращення усіх видів педагогічної компетентності: нтелектуальної, психологічної, управлінської, мотиваційної, комунікативної, проективної, дидактичної, методичної.

2.3.Моделювання особистого перспективного досвіду роботи.

3.Підвищення рівня організації навчально-виховного процесу.

3.1.Створення соціально-психологічних умов для становлення особистості кожного учня

3.2.Підвищення якості знань, умінь та навичок учнів.

3.3.Розвиток інтересу до предмета.

3.4.Підвищення вихованості учнів.

При здійсненні самоосвіти важливим стає використання комплексного підходу на кожному етапі самоосвітньої діяльності.

     Модель самоосвітньої діяльності вчителя на підставі рефлексії особистісної діяльності передбачає наступні блоки та етапи реалізації самоосвіти. Додаток

Система самоосвітньої роботи педагога передбачає: поточне та перспективне планування; відбір раціональних форм та засобів засвоєння і збереження інформації; оволодіння методикою аналізу та засобами узагальнення свого й колективного педагогічного досвіду; поступове оволодіння методами дослідницької та експериментальної діяльності.

Важливе значення в організації самоосвіти має планування самостійної роботи педагогічних працівників професійного навчального закладу. Особистий творчий план самоосвіти не є обов'язковим документом і не підлягає затвердженню і контролюванню адміністрацією, але такий план особливо необхідний педагогам і, в першу чергу, - початківцям педагогам. В особистих творчих планах враховуються особливості кожного педагога, рівень його педагогічної та професійної кваліфікації.

План складається виходячи з індивідуальних інтересів та можливостей конкретного педагога. План самоосвіти педагога повинен включати:

перелік літератури , яку планується вивчити;

форми самоосвіти;

термін завершення роботи;

передбачувані результати ( підготовка доповіді, виступ на засіданні МО, планування заходів, опис досвіду роботи, оформлення результатів у вигляді звіту і т.д.).

Найбільш поширеними формами презентації досвіду роботи вчителя є портфоліо або творчий звіт.

Портфоліо – форма атестації, піч час якої педагог надає матеріали, що підтверджують його професійність, у вигляді структурованого накопичувального документу (папка досягнень). Портфоліо може бути надане в паперовому вигляді, на електронних носіях (мультимедійні презентації) та ін.

Портфоліо вчителя включає:

1.     Загальні відомості про вчителя (ПІБ; рік народження; освіта, який навчальний заклад і коли закінчив; спеціальність; стаж роботи; кваліфікаційна категорія; копії документів, які засвідчують прожодження курсів, наявність вчених і почесних звань і ступенів; інформація про державні, міські, обласні та районні нагороди, заохочення; інші документи на розсуд вчителя).

2.     Відомості про роботу (які предмети викладає; класне керівництво; завідування кабінетом; додаткові освітні послуги).

3.     Відомості про підвищення кваліфікації (участь в районній, міській методичній роботі; участь в роботі шкільних методичних структур; тема самоосвіти; форми надання її результатів: конспекти уроків, проекти, дидактичні матеріали та інші методичні розробки вчителя).

4.     Результати освітньої діяльності (показники якості знань учнів за останні 3 роки; результати моніторингових досліджень).

5.     Позаурочна діяльність з предмета (перелік творчих робіт, проектів учнів; відомості про переможців олімпіад, конкурсів, змагань; сценарії позакласних заходів, фото і відеоматеріали проведених заходів).

6.     Досвід роботи вчителя, узагальнений на рівнях освітнього закладу; району; міста; області.

7.     Участь у суспільному житті школи, району, міста.

8.     Науково-методична діяльність. Проведення науково-дослідницької роботи. Результати роботи.

9.     Участь у професійних конкурсах різних рівнів, результати.

    Портфоліо збирається самим педагогом за безпосередньою участю заступника директора школи за весь час роботи вчителя в даному закладі освіти.
    Творчий звіт – це форма атестації, під час якої педагогічний працівник презентує цілісну систему своєї роботи, яка дозволяє оптимально вирішувати педагогічні, психологічні та соціальні проблеми. Може міститися в доповідях, презентаціях різних методичних розробок по своїй педагогічній діяльності (науковій, практичній), що претендує на новизну, оригінальність за своєю суттю і формою, а також її результатах, що ілюструють діяльність педагогів-новаторів. Презентуються методичні розробки вчителя, що забезпечують навчально-виховний процес з предмету: робочі програми курсів (спецкурсів); календарно-тематичне планування; конспекти уроків; контрольно-вимірювальні матеріали; наочні посібники та дидактичні матеріали; творчі завдання для учнів; матеріали виступів, публікацій, відгуки. Додаються роботи учнів, що висвітлюють систему роботи вчителя (робочі зошити; зошити для контрольних робіт; творчі роботи; матеріали позаурочних занять з предмета; матеріали, що підтверджують участь в олімпіадах, конкурсах, змаганнях; матеріали виступів учнів на семінарах, конференціях; науково-дослідницькі роботи і проекти учнів.

Велике значення в організації роботи з самоосвіти має методичний кабінет навчально-виховного закладу. Результатом самоосвіти є самостійні розробки (методичні рекомендації, дидактичні матеріали, матеріали передового педагогічного досвіду, реферати, доповіді ), які розглядаються на засіданнях методичних комісій і зберігаються у методичному кабінеті навчально-виховного закладу.

Третій етап (10-15 хв). Творча та самостійна робота педагогів.

Мета: спільними зусиллями гравців надати логічне обґрунтування проблемного питання.

А зараз я пропоную вам виконати цікавий вид роботи, але для цього нам потрібно об'єднається в 2 (дві) групи. У кожній групі повинен бути виступаючий, який захистить обговорюване питання.

Питання для обговорення:

1 група - тема для обговорення «Самоосвіта - це самоціль?»

2 група - тема для обговорення «Самоосвіта - це необхідність?»

Підбиття підсумків.

Висновки ділової гри: проведена ділова гра підтвердила тезу що, самоосвіта — це справді необхідність, це постійна діяльність вчителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки, розвиток його творчої особистості.

 Використана література

 1.                     Электронный педагогический словарь, http://dictionary.fio.ru/

2.                     Николенко Л.В. “Самообразование учителя” http://www.edunet.uz/

3.                     Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.:Либідь, 1997. – 376 с.

4.                     Дубасенюк О.А. Методи формування професійної умілості майбутніх вчителів// Шлях освіти. – 1998. - № 3. – С. 37-40.

5.                     Психологические проблемы самообразования учителя/ Под ред. Г.С. Сухобской. – М., 1986. – 98 с.

6.                Пшебильский П.Г. Содержание и методика самообразования педагога-воспитателя. – М., 1984. – 80 с.

Рекомендована література

1.     Борисюк В.В. Розвиток соціально-педагогічних ідей в Україні (кінець ХІХ ст.)// Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя: Зб. наук.-метод. пр. – Київ-Житомир, 1999. – 188 с.

2.     Малихін О.В. Методичні рекомендації для формування у майбутніх учителів потреби в професійній самоосвіті. – Кривий Ріг: КДПУ, 2000. – 24 с.